Про дружбу людини з Богом у Святій Літургії
Лк. 22, 1-23, Лк. 24, 13-35
Картина
Про дружбу людини з Богом у Святій Літургії
Дружба з Ісусом об’являється в особливий спосіб через Святу Літургію. Ти запрошений до участі в Святій Євхаристії, тобто, іти до Євхаристії та стати Євхаристією. Чим є для тебе Свята Євхаристія? Чи ти готовий стати Нею, тобто, роздати себе цілковито – як Христос? (Лк. 22, 1-23, Лк. 24, 13-35).
Лк. 22, 1-23, Лк. 24, 13-35
Лк. 22, 1-23
Наближалося свято опрісноків, що зветься Пасха.
І первосвященики та книжники шукали, як би його вбити, боялись бо народу.
Ввійшов же сатана в Юду, на прізвище Іскаріот, що був з числа дванадцятьох,
і він пішов умовитися з первосвящениками та начальниками, як би його видати.
Зраділи ті й згодилися дати йому гроші.
І він пристав на те й шукав нагоди, щоб видати його без відома народу.
Настав день опрісноків, коли треба було жертвувати пасху.
Ісус послав Петра та Йоана: “Ідіть”, - сказав, - “та приготуйте нам пасху, щоб ми її спожили.”
Вони його спитали: “Де хочеш, щоб ми приготували?”
Він відповів їм: “Ось, коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде,
і скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху?
І він покаже вам горницю велику, вистелену килимами; там приготуйте.”
Пішли вони й знайшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.
І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним.
І він до них промовив: “Я сильно бажав спожити оцю пасху з вами перш, ніж мені страждати,
бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не звершиться в Божім Царстві.”
І, взявши чашу, віддав хвалу й мовив: “Візьміть її і поділіться між собою,
бо, кажу вам: Віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде Боже Царство.”
І, взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і мовив: “Це - моє тіло, що за вас віддається. Чиніть це на мій спомин.”
Так само чашу по вечері, кажучи: “Ця чаша - це Новий Завіт у моїй крові, що за вас проливається.
Одначе, ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною.
Бо Син Чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.”
І вони заходились один одного питати, хто б то з них міг бути, що намірявся те зробити.

Лк. 24, 13-35
Аж ось того самого дня двоє з них ішли в село, на ім'я Емаус, стадій сто шістдесят від Єрусалиму,
і розмовляли між собою про те, що сталось.
А як вони розмовляли та сперечалися між собою, сам Iсус наблизившись, ішов разом з ними,
але очі їм заступило, щоб його не пізнали.
Він їх спитався: “Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?” Ті зупинились, повні смутку.
Озвавсь тоді один з них на ім'я Клеопа, і йому каже: “Ти бо один, що мешкаєш у Єрусалимі, а не знаєш, що цими днями в ньому сталося?”
І він спитав їх: “Що таке?” Вони ж йому сказали: “Те, що сталося з Ісусом Назарянином, мужем, що був пророком, могутнім - ділом та словом перед Богом і всім народом, -
та як наші первосвященики й князі видали його на засуд смертний і його розіп'яли.
А ми сподівались, що це він той, хто має визволити Ізраїля. До того ж усього ось третій день сьогодні, як це сталось!
Деякі з наших жінок, щоправда, нас здивували: вони пішли були ранесенько до гробниці,
та, не знайшовши його тіла, повернулись і нам оповіли, що вони бачили ангелів, які їм з'явились і сказали, що він живий.
Деякі ж з наших пішли до гробниці й знайшли так, як жінки сказали; його ж вони не бачили.”
А він промовив до них: “О безумні й повільні серцем у вірі супроти всього, що були пророки оповіли!
Хіба не треба було Христові так страждати й увійти в свою славу?”
І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього.
Коли вони наблизилися до села, куди йшли, Ісус удав, що хоче простувати далі.
Вони ж наполягали, кажучи: “Зостанься з нами, бо вже надвечір, і день уже похилився.” І він увійшов, щоб зостатись.
І от, як він був за столом з ними, взяв хліб, поблагословив, і, розламавши його, дав їм.
Тоді відкрилися в них очі, і вони його пізнали. А він зник від них:
І казали вони один до одного: “Чи не палало наше серце в нас у грудях, коли він промовляв до нас у дорозі та вияснював нам Писання?”
І вони рушили негайно й повернулися в Єрусалим, і там знайшли зібраних одинадцятьох і тих, що були з ними,
які їм сказали: “Христос справді воскрес і з'явився Симонові.”
І вони розповіли те, що сталося в дорозі і як вони його пізнали при ламанні хліба.
Остання вечеря
Альбрехт Дюрер